"Ми не асоціюємось з війною, хоча вона триває вісім років": як українка у Лондоні своїми картинами збирає кошти на ЗСУ

В Лондоні відбулася виставка картин української художниці Дарії Глазатової. Кожен відвідувач міг придбати роботи української мисткині і тим самим допомогти Збройним силам України. Журналістка Новини.LIVE відвідала виставку та ексклюзивно поспілкувалися з організаторкою заходу й авторкою творів.

— Яка мета заходу та чому присвячена виставка?

— Перш за все, зібрати кошти на потреби армії та розповісти людям про Україну. Я з початку війни, завдяки продажу своїх робіт, збираю кошти для різних організацій, які допомагають ЗСУ. Цього разу виставку зробила в Лондоні. Це був ярмарок, де люди мали змогу побачити і купити мої роботи. Там було декілька малюнків української тематики.  

Усі відвідувачі розмовляли зі мною і мали змогу більше дізнатись про Україну. Впродовж двох днів виставки я була ніби амбасадором України. Я сподіваюся, що через мене та мої малюнки вдасться допомогти нашій країні.

— Скільки робіт було представлено на виставці?

— Було понад тридцять робіт. Але мені хотілося спробувати щось нове і поділитися цим із людьми. Під час заходу я зібрала майже 3 тисячі фунтів, половину із вторгованого віддам на допомогу Україні.

Коли я приїхала у Лондон, то почала малювати фарбами (зазвичай авторка малює ручками. — Ред.) і зробила чотири картини. Вони дуже нестандартні, не схожі на мою попередню творчість. Насправді в мене не було ні натхнення, ні енергії, ні сил малювати щось для себе, для задоволення, як я завжди це роблю. Та я не переставала працювати ні до, ні під час війни.

Я завжди займалася замовленнями, але це не ті роботи, які можна показати на виставці як персональні. А під час війни у мене було зроблено дуже мало персональних робіт. Дві з них представлені як репродукції на виставці і дві з них нові. Я буквально намалювала їх за два вечори.

— Куди підуть виручені кошти?

— Виручені кошти підуть у декілька організацій і, зокрема, в "Повернись живим". Я вважаю, що зараз потрібно допомогати армії. Це найважливіше. Я підтримую фонд Сергія Притули, медичний батальон "Госпітальєри". Надсилаю їм пожертви з початку війни.

Зараз тут у Британії багато хто запитує: "А що війна вже закінчилася?" Мені здається, що вона лише починається, просто про Україну вже перестали говорити. На жаль, всі втомилися від новин про війну. І також я часто чую, що багато людей вважають це вже нормою. Це насправді дуже сумно чути. Адже ця війна стосується кожного. і невже ті, хто зараз просто стоять в стороні, вважають, що їх це не зачепить?

— Чи були представлені роботи, на яких зображена українська символіка?

— Так. Робота, яка зображена на флаєрі та на плакаті називається "Перемога". Дуже оптимістично, але я впевнена, що перемога нас очікує дуже скоро. Я її намалювала в перші дні широкомасштабної війни. Пам'ятаю, як в мене тряслися руки і я навіть не знаю, як змогла це зробити.

Коли дивлюся на цю роботу, я взагалі не розумію звідки в мене виникло бажання це зробити. Вона дуже кольорова й оптимістична. Але в час, коли її малювала, я відчувала такий сильний біль, такий страх, такі негативні емоції, що не пригадую, як ця робота народилася. 

Ці нові картини з українською тематикою називаються "Перемога" і "Берегиня", як символ Києва. Це картинка, яку намалювала на 8 березня під час війни на жіноче свято, як символ жіночої сили.  Картини, які я малюю зараз про Україну, вони мають для мене символічний характер. Вони ніби талісмани. Я малюю і вкладаю туди емоції і переживання.

— На багатьох ваших картинах зображена жінка. Що це означає?

— Це означає, що я теж жінка і малюю те, що мені близько. Ну і тема жіночності, вона мені як жінці, звичайно, близька. Через такі малюнки я себе пізнаю і трохи виражаю свої відчуття.

— Також на ваших картинах часто використовується око. Чому саме воно?

— Мені моя подруга якось сказала: "Ага, це тому, що в тебе таке прізвище — Глазатова". Але я ніколи про це не замислювалася. Можливо, це на підсвідомому якомусь рівні. Але мені просто дуже подобається форма ока. Мої улюблені форми: яйце, зірка, око і місяць. Вони завжди мене приваблюють. Плюс око для мене — це своєрідний символ, адже, якби не очі, то я б не надихалася, не малювала.

— Що є для вас головним у написанні картини?

— Цей процес взагалі дуже природній, натуральний. Можливо тому, що я не навчалася малюванню і в мене свій підхід до того, що я роблю. Якщо я відчуваю якийсь емоційний порив, я одразу хочу сісти і намалювати, адже так, як я малюю ручками, то це легко зробити будь-де: в кафе, в транспорті, де завгодно. В мене завжди з собою є ручка, блокнотик та папір.

— Що надихає на створення нових робіт?

— Все це завжди спонтанно відбувається. Мені головне виражати відразу те, що відчула або побачила, розуміти себе в світі і розуміти світ, інших людей. Часто хочеться помалювати після спілкування з цікавою людиною, після того, як я побуваю на природі, після концерту або фільму. 

— Чи є у вас якось особлива мета, ідея, яку ви хочете донести людям своїм живописом?

— Це, мабуть, егоїстично говорити, але те, що я малюю — це частина мене і я так хочу знайомитися з людьми. Тобто, я щось малюю і подивіться, яка я в середині. Але це не основне звичайно. Мені би дуже хотілося щоби люди відчували радість. Мені хочеться мати можливість дарувати людям усмішки, розвивати їхню уяву завдяки лініям, кольорам. Можливо, повертати людей у казку. 

Мені не хочеться, щоб про Україну чули і думали "війна". Я хочу, щоб люди чули слово Україна і думали "сміливість" та "краса", щоб у них були асоціації позитивні. Ми не починали цю війну, нам вона не потрібна. Ми не асоціюємося з війною, хоча війна триває вже понад вісім років. Нехай росія асоціюється з війною та вбивствами. Україна — це перше, про що я думаю: природа, сміливість і наполегливість. Мені хочеться, щоб саме з цим асоціювалася наша країна.

— Чи не вважаєте ви, що таким чином дистанціюєтеся від негативних подій? Адже світ має бачити цей біль і як сильно страждає наша країна від росії.

— Точно ні. Хоча може так здатися. Я кожну подію пропускаю через себе. В мене всередині ніби фабрика, яка весь цей біль переробляє і відтворює щось інше. І це просто моя відповідь на такі жахливі речі. Я по життю оптимістка. В кожного з нас було багато страждань. Але я вірю, що все буде добре, що дух переможе. Вірю в хоробрість, в перемогу. 

Я не хочу малювати війну. Можливо, через декілька років я зможу це відтворити, але не зараз. Багато хто каже, що мистецтво не пов'язане з політикою, але я говорю про війну щодня. Не обов'язково в роботі повинна звучати тема війни і намальовані танки, тіла чи кров. Але людина, якщо вона справді з совістю, то буде розказувати про це, ділитися цим. Зараз просто важко малювати.

— Чим, на вашу думку, відрізняється українське мистецтво від британського?

— Мистецтво на те і мистецтво, що воно не має кордонів. Мені здається, що художник обирає мову спілкування саме візуальну, тому що йому важко деякі речі сказати словами чи іншим способом. Тому він малює. Мистецтво спілкування візуально — це і є та одна мова, яка об'єднує художників усіх країн. Всі зрозуміють, що намальовано, навіть дитина. Малюнок з будь-якої країни. Хоча, напевне, є якісь відмінності. На мистецтво впливає характер, менталітет та історія.

— Написання картин приносить вам дохід і цю діяльність можна назвати роботою чи це хобі?

— Це є моя робота. Так було не завжди. Я працювала перекладачем, вчителем в сфері мов. Декілька років тому я вирішила, що хочу малювати, і зараз маю вже замовлення на ілюстрації. Для художника показником успіху є, коли він щасливий, у гармонії з тим, що робить, коли не робить те, що йому не подобається, і є свобода сказати "ні".

— На вашу думку, яким буде мистецтво в Україні через п'ять років?

— Я впевнена, що війна вплине і вже впливає. Тому важко зараз сказати. Певна, що буде проявлятися тема війни і тоді. Звичайно, не напряму, але почуття війни, травми, спогади — вони будуть відчуватися в мистецтві. Але це вже справа художника, як він виражатиме це все.

— Що для вас Україна?

— Україна — це місце, де я народилася. Вона так само мене виховала, як мої батьки. В Україні є багато проблем, але кожна мене ніби виховала і зробила тією людиною, якою я є зараз. Завдяки Україні я виросла саме такою наполегливою, рішучою і навіть оптимісткою. Україна — це мій дім. 

Я планую повертатися додому після виставок. Тут я тимчасово. Приїхала до друзів, які мене запрошували, щоб відпочити від величезного стресу, який пережила упродовж шести місяців з початку війни. Але так само використовую можливість, перебуваючи тут і розповідаю про Україну, людей, культуру, боротьбу і шляхи допомоги.

Я вже планую їхати туди в жовтні. Тут я тимчасово. Я приїхала до друзів, щоб відпочити від стресу, який пережила впродовж шести місяців від початку війни. Але також я використала цю можливість і розповідала про Україну за кордоном і була послом, який зможе ділитися всім, що там відбувається, а також українською культурою.