Він був авантюрним і не хотів сидіти на місці: у боях за Україну загинув 23-річний випускник істфаку КНУ імені Шевченка

29 березня 2022 року обірвалося життя 23-річного випускника історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Дмитра Євдокимова. Він загинув у боях за Україну на півночі нашої держави. 

Некрологи писати важко, особливо коли журналіст пише про власних знайомих, яких останній раз бачив у мирні часи. Спогади зовсім інші. Дмитро був чесною людиною, активістом і вірив у світле майбутнє України. Звістка про його загибель швидко облетіла всю студентську спільноту КНУ імені Шевченка, адже історики - це одна велика родина, яка все пам'ятає і нічого не забуває. Наш обов'язок - не дати забути про Дмитра Євдокимова, адже він є творцем нашої нової історії. 

Новини. LIVE розповідають яким був наш Захисник, про що думав та які мав плани на майбутнє (стилістика мови спікерів залишена без змін). 

Читайте також: Мати з дочкою щасливі навіть в укритті, а журналісти - "в полях" і стали поетами: чотири історії киян, які залишилися у столиці. Фото. 

Дмитро Євдокимов народився у  славетному Тростянці на Сумщині, який нині майже повністю знищили орки. На історичний пішов за покликом волі, бо хто в десятиліття юристів, айтішників обере класичну освіту ? Він вірив у себе, свою спеціальність та людей навколо. 

Дмитру Євдокимову було всього 23 роки... 

Завжди стояв за ПРАВДУ

Автор цього тексту познайомився з Дмитром у 2018 році. Він люб'язно допомагав нашій команді перемогти на виборах у Студентську раду, оскільки був незадоволений наявним станом речей. Тодішній голова самоврядної організації факультету Д. Н. вирішив піклуватися не про студентів, а про  власних друзів, влаштував, м'яко кажучи, райське життя для своїх соратників і дозволяв собі неадекватну поведінку стосовно інших, фальсифікацію результатів голосування, просування своїх креатур.

Так, такі інтриги відбуваються не лише у великій політиці! Наш Захисник активно сприяв встановленню нової Студради, яка принесла величезну користь студентам, які проживали в славетному гуртожитку № 7 (крім істориків, в останні роки там проживали спудеї інших спеціальностей). 

Шостого серпня 2018 року ми всім складом Студради пішли на шашлики в Голосіївський ліс. Ох, який то був вечір! Ці комарі нас прямо з'їдали, та веселій компашці  було явно  не до того. Всі обговорювали нове життя гуртожитку, що треба купити нового аби студентам жилося комфортніше. Як оновити душові кімнати та як організувати роботу пральні. Такі земні питання, але для студентів надзвичайно важливі!

Дмитро Євдокимов (крайній справа) з членами Студради історичного факультету КНУ імені Шевченка. Серпень 2018 року. 

Ми тоді влаштували цілі дискусії, Дмитро розповідав, що планує отримати освіту ще в одному закладі та розвиватися не тільки, як історик. Потім наші шляхи вже розминулися, якщо і бачилися, то десь на курилці, а так здебільшого спілкувалися в соціальних мережах. Таке воно сучасне життя...  Він був усміхненим не лише на фото, а й у звичайному житті - ніхто ніколи не помічав смутку на його обличчі. 

Ексголова Студентської ради гуртожитку, в якому проживав Герой, Марина Тарасюк, не може без слів згадувати Діму. Вона зазначила, що він був завжди й з оптимізмом оцінював майбутнє.

"Я мало його знала, мені боляче від того, що війна чинить шкоду українцям. Я ні разу не бачила Діму зневіреним. завжди він був натхненним" - підкреслила Марина. 

Дмитро Євдокимов пішов на війну 26 лютого... 

"Хотів постригти мене налисо": розповідає друг Дмитра, Владислав Береговий

Перший курс. Я напився, він хотів підстригти мене. Щоб зранку проснувся лисим. Він був авантюрним. Це його риса характеру. Йому було не цікаво просто сидіти. І ким він буде. Одна з останніх розмов, ми поділилися переживаннями, що не знаємо хто ми такі. Тобто, що ми діяльнісного можемо зробити. 

Розваги в гуртожитку 

Ось конкретно перед війною два рази. Оце і переповів. До того, попередньо, він був у мене на Дні народження першого вересня.

Далі була кількамісячна не пауза, а суперечка. Через коронавірус. Ми не сходилися у поглядах на це. Публічно полемізували. Фізично не бачилися

А якось так вийшло, що у лютому перетнулися і спілкуватися почали далі. Він з першого дня війни забіг в общагу, взяв документи та пішов. Загинув десь на  житомирському напрямку

Я б схарактеризував Діму, як справжню, дійсно живу людину. Тобто, знаєш, є люди, які існують, і вони як зомбі. Все машинально. Дім, робота тощо. Він не з таких. 

"Мріяв після університету виділити рік, щоб кожного місяця жити в різних країнах": розповідає друг Дмитра, Олексій Матушкін. 

Деталі, на жаль, поки не зможу розповісти, оперативна обстановка, попросили без того. Окрім того, що він служив в 95 ОДШБ. Встиг побувати в трьох гарячих точках на різних напрямках за місяць, пішов 26.02 у військкомат і вже в той же день був у частині своїй.

Повернувся він на історичний, вивчав ай-ті. Мріяв після університету виділити рік: кожен місяць жити в різній країні, охопити увесь світ. На війні переосмислив багато. Хотів жити для себе, кохати, любити, відкривати щось нове. Проводити час з близькими. Дарувати людям книги та квіти.

Він був і справді особливий... 

"Один з найкращих людей, з якими я познайомилася на факультеті": розповідає Ганна Сич, випускниця істфаку. 

Я й не знаю навіть як таке писати, просто не знаю...  Ми певний час близько з Дмитром спілкувалися. Нещодавно згадувала його. Думала, де ж він ? Може на війні? 

Діма був чудовим, сміливим та дуже добрим. Він завжди вмів розвеселити та розповісти щось цікаве, а ще, якщо чимось захоплювався, то в нього горіли очі.

Один з кращих людей, з якими я познайомилася під час навчання на факультеті та не розчарувалася. Навіть попри те, що останні роки ми не спілкувалися, я не можу уявити, що Діми тепер просто немає. Не можу повірити, що не стало такої хорошої людини.

Він назавжди залишиться в моїй пам'яті та всіх, хто його знали, Героєм та тим, хто ніс іншим світло та тепло.

"Завжди виконував свої обов'язки": розповідає Валерія Кітцань, колишній член Студради гуртожитку №7, випускниця Інституту геології КНУ імені Шевченка. 

Я навіть не знаю що й сказати, оскільки була не дуже близько з ним знайома! Він був із нами у студраді, при Маринці Тарасюк, він відповідав за спортзал. Дуже позитивний хлопець, дуже добрий, добрий, чуйний. Завжди виконував свої обов'язки. Пам'ятаю, як вони з Матушкіним брали академвідпустку, щоби поїхати вчитися в Українську Академію Лідерства. Найдобріші спогади про нього!

Редакція Новини. LIVE висловлює співчуття рідним та близьким Дмитра. Це непоправна втрата, яку наш народ не забуде. Ніхто не буде забутим, бо українці своїх Героїв ніколи не забудуть. На нашому Всеукраїнському Пантеоні Захисників з'явилося місце і для Дмитра Євдокименка і ми пам'ятатимемо про нього завжди!