"Путін може віддати наказ на вторгнення в Україну. Але становище Росії погіршується", – Фейгін
Поділитися
Російський президент Володимир Путін намагається завершити розпочатий у 2014 році проєкт з поглинання України, навіть попри всі збитки, що викинуть під час такого божевільного плану. Він може змінювати тактику: вихоплювати шматки територій або ж погрожувати повномасштабною війною, але його стратегія залишається незмінною.
Чому Москва почала чергову військову істерію і навіщо знову стягує війська до кордонів України – в інтерв'ю Новини.LIVE розповів російський політик та адвокат Марк Фейгін.
– Кремль почав нову військову істерію щодо України. То звинувачує у військових провокаціях на Донбасі за допомогою Заходу і, особливо, США, то погрожує новим військовим вторгненням. Що сталося цього разу?
– Всі ці претензії до України поза контекстом передислокації військ. Звичайно, їх теж потрібно враховувати, але тут є кілька планів.
Одним з найголовніших є наказ вторгнення на територію України. Наприклад, завершити те, що не було завершено в 2014 році.
Також доречна і версія блефу, щоб змусити Україну виконати умови по частині своїх інтересів. Це не тільки Донбас, а й "червоні лінії", НАТО і багато іншого.
Якщо говорити про реакцію Лаврова і всіх інших, то вони діють за методологічним планом. Нагнітають цю істерику, якщо раптом усе-таки доведеться в січні-лютому, як і прогнозують в українській розвідці, розгорнути військову кампанію, то починати істерію потрібно саме зараз.
Їм треба підготувати громадську думку, що ось так, "Україна веде агресивні дії на Донбасі, знову розпинає хлопчиків. Мовляв, мільйони українців покинуть країну, Країна доведена до межі, Україна в колапсі..."
Все це робиться "про запас", на випадок, якщо все-таки буде прийнятий план "А" – війна, а не блеф, тоді ці заяви лягають в частину підготовчої кампанії агресивної політики і дій військового характеру.
Якщо буде прийнятий більш обережний план "Б", то нинішня агресивна риторика трохи більше перехльостує істеричність звичайних заяв. Я б не сказав, що вона так сильно відрізняється від усіх їх з 2014 року.
Інтерес спрямований на виконання загальної стратегії, про яку домовлено всередині їхнього владного кола або ж по захопленню України, або ж по її підпорядкуванню.
В такому випадку вони це розцінюють однаково. У 2014 році Кремль втратив контроль над Україною і хоче повернути його назад. Досягнуто це буде безпосереднім військовим втручанням або ж іншими діями – це питання тактики, але не стратегії. Стратегія у них незмінна.
- Чому Захід раптом помітив скупчення російських військ на кордоні з Україною, якщо це повторюється як мінімум двічі на рік. Раніше вони називали це занепокоєнням, а тепер – своїми іменами.
– Не те, щоб він не бачив усього цього раніше. Адже найчастіше це питання оцінки фактів. Якщо раніше вони говорили про військові навчання, то після низки дій Росії за останній рік, ніхто не оцінює їх по-іншому, окрім як агресії. Навіть якщо Путін і блефує, то Захід не дає йому права навіть на це. Він відразу оцінює на випередження, що це точно війна і агресивні дії, у яких тільки одна мета – захоплення України.
Захід більше не дає Путіну авансу. Все змінилося. Якщо раніше можна було вступати в риторичні суперечки, "ви – то, а ви – то", то тепер відразу ж кажуть: якщо ви передислоковуєте війська до кордонів з Україною — це точно для того, щоб почати війну. Адже що ще потрібно Путіну окрім як захоплення України? Який ще сенс в цьому?
– І який же?
– Стратегія незмінна: повернути Україну під контроль, щоб вона стала якоюсь, на кшталт Білорусі. Це тотальний контроль зовнішньої політики, оборонної, розвитку. А тактика може бути різною: можна вихоплювати шматки, а можна почати широкомасштабну війну, про що і звучить постійна пропагандистська риторика.
– Тобто Путін реально може почати війну на Донбасі, як це було в 2014-2015 роках?
– У Генштаба, якому доручено розробляти плани щодо вторгнення і здійснення агресії, одного якогось плану не буває. Все може змінюватися, залежно від ситуації. Отримала Україна Байрактари (безпілотний комплекс, – ред. ), то потрібно рефлексувати і так далі.
Чи може зважиться Путін на вторгнення? Після Криму і всього, що творилося протягом останніх 7 років, я можу повірити в те, що наказ на вторгнення на територію України може бути відданий.
Інші можуть сказати, що він буде чреватий санкціями, військовою поразкою, що своєю чергою може привести до політичних змін в самій Росії... Навіщо йому так ризикувати? Але в Кремлі люди не ірраціональні, не раз все це доводили і демонстрували. Чому вони не можуть вчинити шалено? Багато з того, що робив Кремль, навіть в останні місяці, виглядає як цілковите безумство. Наприклад, та ж міграційна криза на білорусько-польському кордоні.
Навіщо – зрозуміло, тут питання: "а якими втратами"? Вони несуть все більше і більше втрат. Тому уявити собі, що вони хочуть змінити ситуацію, перевернути дошку одним махом і подолати Захід шляхом прямої агресії, я в це вірю.
– Говорячи про втрати, маєте на увазі ситуацію навколо сертифікації "Північного потоку-2" ?
– Всі разом: санкції, сертифікація... Вся ця ситуація несе втрати для Росії, країни як суб'єкта. З 2014 року становище Росії все погіршується і погіршується. У Кремлі як міркують? "Захопимо, а потім з усіма домовимося. Або ж змусимо або пригрозимо. А так зупинилися на півдорозі, а треба завершити", – ось така логіка, якою вони керуються раз за разом.
– Як вважаєте, переговори навколо Донбасу можуть відновиться? Той же Нормандський формат, наприклад.
– У Нормандський формат я не вірю. По-моєму, Москва зробила ставку не на нескінченний Нормандський формат. У Кремлі зацікавлені у відносинах з Байденом і вони говорять про це відкрито. Мовляв, прямі переговори між США і Москвою – це цікаво. А ось більш розширений формат за участю України їм нецікавий, хіба тільки в разі капітуляції. А Зеленський абсолютно капітулювати не збирається, про що теж говорить.
Швидше за все, у Нормандського формату перспективи погані, а ось у зустрічі Байдена з Путіним вони є. Тільки все залежить від Вашингтону, не від Москви. Москва готова хоч завтра зустрітися, Вашингтон же розумно намагається почекати і подивитися, як далі буде розвиватися ситуація.
Як було минулого разу? Москва лякала агресією в Україні, і Байдена переконали, що краще зустрітися з цим недоумкуватим у Женеві, ніж велика війна і загибель людей. Навіщо нам все це потрібно?
Тоді американці пішли на зустріч цій історії, але чи підуть вони на неї повторно судити не візьмуся. Хоча якась перспектива цьому є.
Читайте Новини.LIVE!
