Тисячі людей вийшли у Варшаві із закликом визнати росію країною-терористом

На вихідних у середмісті Варшави зібралося зо п'ять тисяч людей із закликом до влади Польщі та Євросоюзу на офіційному рівні визнати росію країною-терористом.

Спершу організатори акції мали на меті подякувати полякам за підтримку України та збір грошей для ЗСУ. Але після вбивства полонених "азовців" в Оленівці тематика змінилася. Захід розпочали з хвилини мовчання за загиблими та всіма героями й героїнями, життя яких забрала ця війна. Новини.LIVE поспілкувались з учасницями мітингу і дізналися їхні історії, думки та вимоги.

Наталя Панченко, організаторка

Ініціаторка мітингу Наталя Панченко пояснює, що учасники вкотре намагалися достукатися до світу і збиратимуть подібні акції, допоки росію не визнають державою-терористом на офіційному рівні, припинивши будь-яку співпрацю з нею. Крім цього, жінка вимагає виставити усіх російських дипломатів з території Польщі та надати Україні сучасну зброю у кількості, достатній не просто протриматися, а перемогти.

"Ми звернулися до влади Польщі та Європейського союзу з проханням визнати росію країною-терористом і зробити це нарешті офіційно. Тому що неофіційно всі про це знають, всі говорять, але досі нема офіційного рішення. А ми вимагаємо саме його. Тоді припиниться будь-яка співпраця з цією країною. Саме це нам сьогодні потрібно — послабити рф, зокрема економічно, щоб ця війна якомога швидше закінчилася", — пояснила Панченко.

Катерина, м. Полтава

Чоловік полтавчанки Катерини пішов захищати Україну добровольцем. Служить у полку "Азов" з 2014 року. До 2019-го був в ООС, потім взяв відпустку. З початком повномасштабного вторгнення долучився до побратимів. Зараз його підрозділ на Запоріжжі, постійно у зоні бойових дій. У полон, каже жінка, не потрапив дивом.

"Ми спілкуємося рідко, він виходить на зв’язок раз на три дні. Слава богу, живий. З "азовців", які полягли, — його побратими, служив з ними 2015 року. Троє загинули, їхні прізвища є в списках, оприлюднених у ЗМІ. Ще троє залишилися живими і нині у полоні. Чоловік дивом не потрапив у полон. Так сталося, що він саме вивозив нас з Полтави до кордону з Польщею. Потім мав їхати на "Азовсталь", бо там були його побратими, але того дня скасували потяг до Маріуполя, такий збіг обставин", — розповідає Катерина.

Марія Балмер, м. Житомир

В іншої учасниці акції, Марії Балмер з Житомира, у полоні знайомий — батько хлопця близької подруги з Бердянська. Він — військовий, був саме на "Азовсталі". Зараз відомо, що чоловік не загинув, але більше інформації немає. Його дружина нині у Варшаві і не знаходить собі місця. Аби підтримати подругу, дівчина виходить на акції.

"Я буваю на всіх мітингах. Останнім часом їх дуже мало. Мені здається, що всі дуже втомилися від війни, для всіх це стало такою собі буденністю. Це огидно. Я не знаю, чого чекає весь світ. Вже говорили про теракт, про спонсора тероризму, що росія не дотримується жодних домовленостей. Бомблять зерно, бомблять мирних людей, катують. Що ще має статися, аби світ відреагував? Кожен росіянин винен, росія дорівнює путіну", — обурюється Марія.

Я не знаю, що ще має трапитися, аби світ зробив щось

Анастасія Рацюк, м. Черкаси

Намагаються відвідувати усі заходи на підтримку України Анастасія з Черкас та Ірина з Броварів. Запевняють, що біль, який переживають щодня, важко висловити.

"Я намагаюся щоразу взяти із собою плакат і прийти. Бо є що сказати, і це мінімум, який я можу зробити для солдатів, які нас боронять, — пояснює Анастасія. — Вже неодноразово закликали визнати росію державою-терористом, і для цього є безліч причин, починаючи з самого факту війни. А ще й ситуація з Оленівкою, де спочатку катували, а потім вбили наших полонених, щоб це замаскувати. Один із моїх близьких знайомих теж у полоні. Ми не знаємо, чи він досі живий. Тому я тут".

Це вже не війна — це просто вбивство заради вбивства

Світлана Ткач, м. Нікополь

Світлана пригадує той день, коли їй потрібно було покинути рідне місто та виїхати до Польщі. 

"У нас навпроти через Каховське водосховище — Енергодар, — розповідає жінка. — Коли місто захопили російські війська, вони одразу поставили "Гради" і спрямували на Нікополь. Щоночі я лягала спати з дитиною в підвалі зі страхом, що не прокинемося або не вийдемо з цього підвалу. В березні виїхали до Польщі. Три дні їхали автівкою, бо об'їжджали місця, що бомбили. Про Нікополь не дуже багато говорять, а нас з Енергодаром розділяє 4,5 км. Ми — легка мішень. Мій будинок цілий, але сусідні вулиці бомбили, й у людей нема домівок. Є поранені, є загиблі".

Ірина Очеретько, м. Бровари

Болить серце за рідний Нікополь у ще однієї учасниці — Світлани, яка до переїзду проживала на Київщині. Місто почали обстрілювати з 12 липня. Там нині її сестра. Поряд — Запорізька атомна електростанція, яку захопили росіяни. Жінка боїться, що може статися ядерна катастрофа.

"Ми прийшли на акцію, щоб привернути увагу до ситуації в Оленівці, бо наша влада трохи забула про полонених, про цей розстріл, про те, що рф хоче приховати цей злочин. Росія стріляє по школах, по університетах, садочках. Я дуже боюся, що одного дня прилетить в школу, де навчаються мої діти", — пояснює Ірина.

Евеліна Наріца, м. Варшава

До демонстрації долучилися і місцеві жителі. Вони обурені поведінкою росії іта переконані, що міжнародна спільнота не має залишати Україну сам на сам з ворогом.

"Світ має знати, що відбувається, — каже Евеліна. — Ми ходимо на всі акції підтримки України у Варшаві. Також допомагаємо іншими способами — через донати, переказ коштів, поширення важливої інформації в медіа. Я особисто намагаюся вплинути на думку поляків, з якими спілкуюся. Розповідаю, що відбувається. Дуже багато людей запитує про росіян, в чому їхня проблема. Доводиться пояснювати детально, на конкретних прикладах, і це працює. Я бачу, що люди починають зовсім інакше дивитися на ситуацію".

Додамо, що акції протесту проти масового вбивства росією українських полонених в Оленівці відбулися минулими вихідними у щонайменше 16 містах світу.