"Навіть королівська родина була у нашому хабі": інтерв'ю із засновницею волонтерської організації Support Ukraine в Лондоні

Українці мають потужний голос за кордоном. Але в жодній країні світу не буде спокою, якщо не покінчити зараз із росією. Про те, чи розуміють небезпеки війни в Україні британці, як змінилося їхнє ставлення до росіян, чи має сенс виходити на мітинги за кордоном та чи повернуться додому ті, хто вимушено виїхав з України, журналістам Новини.LIVE розповіла засновниця волонтерської організації Support Ukraine/London Euromaidan Наталія Равлюк.

Що відбувалося в Лондоні 24 лютого 2022 року? Якою була реакція суспільства на початок повномасштабної російсько-української війни?

— Спочатку всіх опанував страх. Але вже за декілька годин ми створили координаційну раду і о 12 годині дня зібрали людей, вивезли все, що могли — гучномовці, мікрофони, плакати — на Даунінг-стріт, в центр Лондона, до прем‘єр-міністра.

Все було дуже емоційно, люди сильно плакали і не розуміли, що відбувається. Та ми чітко знали, що повинні робити далі. Більшість волонтерів, звісно, не пішли ні на яку роботу, а поїхали привертати увагу до війни, бо, те, про що всі говорили, сталося. Він насмілився бомбити вже всю Україну.

Якими волонтерськими напрямками опікується організація Support Ukraine?

— Support Ukraine/London Euromaidan — така повна назва організації — була створена ще у 2013–2014 роках. Всі ці вісім років ми відправляли допомогу на передову. Також виходили на всі протестні акції, збирали людей біля російського посольства. Боролися з пропагандою, допомагали фронту та пораненим. А ще ми заснували благодійну організацію British-Ukrainian Aid, яка опікується тактичною медициною.

Також розбудовували українську громаду, паралельно з Союзом українців у Великій Британії. Що ми робимо на постійній основі? Створюємо акції та марші. Організація виросла — збільшилась кількість волонтерів. Зараз тут функціонує два великі хаби (гуманітарна, військова та медична допомога). За вісім років сума підтримки України нашою організацією склала приблизно 2,4 мільйона фунтів стерлінгів, а British-Ukrainian Aid зібрала більше мільйона тільки за чотири місяці повномасштабної війни.

Як ви можете охарактеризувати людей, які беруть участь у мітингах на Downing Street?

— Це небайдужі люди. Ті, хто хочуть бачити в Україні здорове суспільство, здорову націю — вдумливу, ерудовану, розумну. Які вірять у наші ЗСУ, у нашу перемогу. Вони дуже сильно мотивуються тим, що виходять на центральні вулиці Лондона, що мають значення і свої "маленькі досягнення" у боротьбі з російською пропагандою та брехнею.

Також активні українці мають можливість доносити до пересічних громадян Британії, що війна не закінчилась. Їх можна назвати маленькими героями нашого часу — це люди, які виконують дуже важливу функцію. Бо всі хочуть відпочити, коли спекотно чи на вулиці дощ, поїхати на море або побути вдома. Але є такі, які приходять кожного разу, незважаючи ні на що.

Ви, як організатор, вели комунікацію з місцевими представниками влади. Чи відчували підтримку? Як вам допомагають британці?

— Ми мали комунікацію з багатьма представниками: з Борисом Джонсоном, мером Лондона і навіть королівська родина були у нашому хабі, а саме [принц] Вільям та [його дружина] Кейт. Вони ставляться до ситуації, яка склалася, зі співчуттям, намагаються щось зробити та щось змінити.

Треба пам'ятати, що це не їхня війна, тому вони допомагають, так, але основну роботу мають робити українці. Всі втомились за ці п'ять місяців від війни, всі хочуть повернутись до свого звичайного життя. І все ж таки ми намагаємось донести всьому цивілізованому світу, що йдеться вже не про Україну, а про світову безпеку.

Не буде спокою нікому, якщо не покінчити зараз із росією

Чи були на мітингах у Великій Британії провокації з боку росіян? Є якась інструкція, як себе поводити, коли подібне відбувається?

— Декілька разів дружньо налаштовані до росії — мені здається, румуни — проходили повз, вони намагались нам довести, що українці та росіяни — брати. Єдина провокація з боку самих росіян — це коли вони приходили до нас на початку зі своїм новим прапором, без червоного кольору. Вони хотіли показати, що виступають проти війни.

Зі свого боку, ми пояснили їм нашу позицію: якщо ви проти війни, то підіймайте своїх, росіян. Ви маєте зупинити війну. Приберіть ці прапори, бо стільки болю ви завдали нашому народові — в нас нема жодної довіри та гарантій, що за декілька років ви не прийдете вбивати нас під новим прапором. Якщо дуже хочете підтримувати — робіть пожертви, йдіть під своє посольство. На росіян не варто звертати увагу, між нами не має бути жодного діалогу.

Чому українцям важливо виходити на вулиці великих міст світу? Від цього є результат?

— По-перше, треба виграти інформаційну війну. По-друге, багато великих впливових організацій перейшли на російські гроші. І ці криваві гроші дуже гарно працюють: до того, що в Україні йде широкомасштабна війна, паралельно додається ще й війна гібридна. Мета останньої — розділити Європу, щоб не було єдиної позиції.

Ми не знаємо, що відбувається у високих кабінетах політиків. Але виборці дуже сильно впливають на ті рішення, які ухвалюються за зачиненими дверима

Дуже важливо — виходити по світу і волати про війну, потреби українців та загрозу всьому світу. Нам також важливо щось робити з імпотентністю ООН, чому люди не можуть знати правду про "Червоний хрест". Треба щось змінювати.

Наскільки за останні пів року змінилося ставлення жителів європейських та інших країн до росії та росіян?

— Дуже змінилося. Мене, наприклад, нарешті перестали кликати "Наташа". Це велике досягнення. Від російської мови та росіян віє мертв'яком. Вони навіть бояться відповідати, що родом із росії, — настільки люди почали з ненавистю ставитися до них.

Плюс до подій в Україні, багато хто з громадських діячів нагадують, що росія зробила з іншими країнами — Чечнею, Грузією, Сирією. Тепер всі чітко розуміють, де українські кордони та хто такі українці, що Україна робить для світу і хто така росія — а саме терористи та вбивці.

Як мотивувати оточення продовжувати бути активними, розповідати про жах, котрий відбувається на українській землі?

— В кожній демократичній країні громадські організації мають не здаватись. Немає значення, скільки приходить людей. Головна мотивація — робити хоч щось, бо точно відчуєте результат. Це наша країна, наша спільна біда і кожен зараз має працювати та підтримувати Збройні Сили України. Є соцмережі, можна писати листи місцевим депутатам у Британії. Треба давати приклад і не опускати руки.

Як вважаєте, більшість українців, вимушених поїхати з-під обстрілів, повернуться до України чи почнуть нове життя за кордоном?

— Я тут завжди кажу про закон Парето: 20% якості можуть забезпечити 80% кількості. Але це питання складне. З одного боку, багато хто хоче повертатися, бо в Європі не так просто влаштуватися. З іншого, багато хто повернеться з тих, що прожили життя за кордоном, вже після війни. Наприклад, я майже всього досягла з того, що хотіла. Все свідоме життя я тут, в Англії, але мені хочеться додому.

Треба повертатися і відбудовувати Україну, бо то наш єдиний шанс. Так, занесли нам у Верховну Раду прапор синьо-жовтий тридцять років тому, але що ми робили весь цей час? Навіть дітей історії не навчили. Тому роботи дуже багато. Я думаю, що однією з важливих місій громадських організацій буде мотивація українців повертатися на рідну землю.