День незалежності України — яка ціна свободи
Поділитися
24 лютого пам'ятаю, начебто було вчора. Напередодні розмовляв зі своїм другом, відомим українським журналістом Андрієм Цаплієнком, і попросив його повідомити, якщо...
О п'ятій ранку прокинувся від його повідомлення, яке містило всього одне слово: "Почалося".
Боротьба за волю
Потім були кілька днів страшної депресії, повідомлення про російських десантників у Гостомелі, "Київ-все", танки на Оболоні, здавалося, що це станеться ось-ось, і невідворотність цього жаху збивала подих.
Потім обережно почала народжуватися надія. Україна не здалася, оговталася від первісного шоку та жаху, з люттю приречених боролися її солдати та офіцери, і стало зрозуміло — війну не програно.
То був важкий рік, довелося відступати, була зима з постійними нальотами, і емоційний стан був подібний до синусоїди — то вгору, то вниз. Не можу уявити, який стан при цьому був в українців.
Але були й перемоги. Розгром під Києвом, визволення околиць столиці, героїчна оборона Маріуполя та Сєвєродонецька, крейсер "Москва", що пішов курсом, позначеним українським прикордонником, бій за острів Зміїний, розгром орди під Харковом та тріумфальне визволення Херсона.
Пішла допомога Заходу, союзники не кинули Україну в біді, хоч, звичайно, могли би зробити більше. Але якщо хтось скаже, що Україна переможе у цій війні через допомогу Заходу, буде неправий зовсім.
Так, дають зброю та снаряди, так, женуть техніку. Але у "Бредлі" та "Мардерах", "Леопардах" та "Челленджерах" сидять українці. Це вони "Джавелінами" палять танки окупантів, і це вони наводять "Стінгери" на російські гелікоптери. На полі бою перемагають не танки — перемагають люди у танках.
Останній шанс на незалежність
Як я собі це бачу, українське суспільство ще не оговталося від болючого шоку. Ще не до всіх дійшло, що відбувається, і держава Україна веде війну не за квадратні кілометри своєї території, не за Крим чи Донбас, не за незалежність навіть. А за своє фізичне виживання, за право називатись Україною, говорити своєю мовою та жити так, як хоче її народ.
Ймовірно, це останній історичний шанс стати справді НЕЗАЛЕЖНОЮ. І остаточно порвати з цією кошмарною імперією, що нависає зі сходу і довгі століття ґвалтує народи всередині та навколо себе.
Ми не знаємо, скільки триватиме ця війна. Може, ще довгі роки. Ще буде дуже багато жертв, ще буде нова зима з обстрілами, будуть ракети та бомби, що падають на українські міста.
Але будуть і перемоги, і окупанти, що біжать, і звільнені міста і села. Стратегічна перевага України полягає в одній дуже простій речі — вона не має вибору. Здатись — значить зникнути. Програти —значить зникнути. Битися і перемогти — значить бути.
Як мешканець країни, яка з першого дня своєї історії бореться за своє існування, можу лише сказати — воно того варте. Такою є ціна свободи.
А російський парад на Хрещатику таки відбувся. Але зовсім не так, як планували у Кремлі.
Україно, вітаю тебе!
Читайте Новини.LIVE!
