"Мені забороняють вбити путіна": британський снайпер "Привид" ексклюзивно для Новини.LIVE

На третій день повномасштабного вторгнення росії в Україну Президент Володимир Зеленський оголосив про створення Міжнародного легіону добровольців. Відтак, 1 березня він підписав указ про запровадження тимчасового безвізового режиму для іноземців, які бажають вступити до легіону оборони України. За різними даними, легіон складається з понад 20 тисяч людей із 52 країн світу. 

Новини.LIVE поспілкувались із британським снайпером "Привидом", який приїхав боронити Україну від російських загарбників. Він двічі воював в Іраку, тричі — в Афганістані та Боснії і Герцеговині. На рахунку добровольця два військові високопосадовці рф. Ми розпитали у легіонера, чому він приїхав до України, хто у списку на ліквідацію, кого найбільше хоче вбити та чи вдасться повернути втрачені території. Ім'я та обличчя вояка ми приховали з міркувань безпеки.

— Чому ви вирішили захищати Україну? Яка мотивація?

— Я служив у Британській армії понад 20 років, 15 із них працював снайпером. Приїхав сюди, щоб допомогти українцям й Україні воювати проти рф. Те, що росіяни роблять з українцями, — не нормально. Україна має бути вільною країною, як це було раніше.

Я залишив свою сім’ю: батька, маму, брата. Мати вмовляла мене не їхати. Але я вирішив воювати за Україну. Розумію, що свобода цієї держави є нашим завданням, тому допомагаю українцям. Це не про гроші. Якщо ми не зупинимо путіна в Україні, то він піде далі до Польщі, Румунії. Він може піти будь-куди. Але ми маємо зупинити його в цій країні перш за все. Тим паче, Міжнародний легіон захищений Президентом України й іншими високопосадовцями.

— Британський прем'єр Борис Джонсон заявив, що ті, хто вирушить воювати до України зі Сполученого Королівства, можуть потрапити за ґрати. Ви не боїтеся цього?

— Я занепокоєний цим. Мені сказали, якщо я поїду до України, то потраплю до в’язниці. Але мене це не лякає, я маю іншу ціль. Залишусь в Україні, житиму в Києві, адже це найкрасивіше місце у світі.

Моєю першою зупинкою було місто Яворів поблизу Львова. Тоді саме стався ракетний обстріл яворівського полігону. Мені вдалось вижити. Після цього я приїхав до Києва. В той час у столиці майже не було цивільних, це було місто-привид. Тільки звуки сирен і жодної душі. Це справді лякало і жахало.

— Куди вас відправили після формування легіону?

— Військових Міжнародного легіону формували у Києві, та після цього ми їхали до Сєвєродонецька, Запоріжжя, Миколаєва, Харкова та Бучі.

Першого росіянина я вбив у Запоріжжі. Не можу сказати зараз, скільки їх на сьогодні у мене. Ніколи цього не скажу публічно.

— Наскільки українська війна відрізняється від афганської та іракської, в яких ви брали участь?

— Війна в Афганістані та Іраку була легка порівняно з цією. У Боснії та Герцеговині ми були миротворцями, у цьому і складність. Забезпечували мир та спокій всередині країни. В Україні важко, адже тут не миротворча місія.

Для снайпера схема така: я роблю один або два постріли і змінюю позицію. Це справді важко. Вороги швидко дізнаються про моє розташування. Вони можуть визначити, звідки прилетіла куля. Для цього в них є певні технології. Потім накривають артилерією. На щастя, точну позицію вони не можуть розкрити.

Росіяни — одні з найулюбленіших цілей. Я вбивав іракців та афганців, але найбільше подобаються військові рф, коли бачу їх у прицілі.

— Яка ситуація на Херсонщині? Україна скоро поверне втрачене?

— Я маю розвіддані від своїх колег, і скажу, що Україна втратить Херсон. Там тривають зараз важкі бої. Тисячі українських солдат загинули у цьому регіоні. І ще більше загинуть. Незважаючи на те, що українці зруйнували всі мости довкола Херсона, є небезпека перепливати річку, адже одразу можна загинути. Нам необхідно більше реактивної артилерії для того, щоб зберегти життя військових.

— Яка найскладніша військова операція у вас була в Україні?

— На моєму рахунку в Україні два російські генерали. Один був у Харкові, інший у Сєвєродонецьку.

Найважче було вбити генерала у Харкові. Знешкоджувати ціль потрібно було через річку. Це складне завдання, адже він рухався уверх і вниз. Я не мав змоги побачити, що генерал робить, але мені вдалось вбити його.

Росіяни після цього вирішили накрити мене артилерією. Я працював один. Отримав поранення ноги і рук. Зараз перебуваю у Київському госпіталі, адже потребую реабілітації. Я провів у Харківському госпіталі більш як два тижні.

Мені потрібно два місяці, щоб відновитися, і я вирушу на фронт, аби вбивати більше росіян

Також у Харкові було складно працювати, бо росіяни дуже сильно бомбили місто. Постійна робота артилерії не дає змогу виконувати роботу ефективно. Важко усвідомлювати той факт, що ракети прилетять і знищать нас. Я люблю бачити, що відбувається на полі бою, але артилерію неможливо ні побачити, ні передбачити, звідки і куди вона прилетить. Для мене це найстрашніше на полі бою.

— Коли, на вашу думку, станеться переломний момент у цій війні?

— Я думаю, що до кінця осені війна піде на спад, адже попереду зима. Для росіян буде складно діяти в такий період року. Ми намагатимемося за цей час повертати територію. Але необхідна артилерія, "Хаймарси".

Для мене зима — найкращий період, щоб працювати на полі бою. Я люблю зиму, бо можу ховатися дуже добре в снігу. Хороша зима — те, що мені треба для ефективності та успішності.

— Хто Вам складає список цілей?

— Я сам, не погоджую ні з ким. У мене є перелік тих, кого я маю вбити ще. Він дуже великий. Одна з першочергових цілей — американський актор Стівен Сігал. Він був у Сєвєродонецьку.

Будь-хто, хто підтримує росію, має бути вбитий, навіть якщо він хороший актор

Чому він приїхав в росію? Сігал перебуває у чорному списку України з 2014 року. Він не має бути в цій країні, але приїхав. Для мене він став другорядною ціллю, на першому місці — путін.

Я найбільше хочу вбити путіна. Але для такого вбивства маю отримати дозвіл від українського уряду

Поки Україна забороняє мені це зробити. Для цього потрібно лише дві милі — це та дистанція, з якої я готовий покінчити з путіним. Знаю, що у нього хороша охорона і захист, це насторожує, але мені потрібно зробити лише один постріл, і я все зроблю для цього.

Якщо мене вб’ють, то вб’ють. Російські посадовці знають мене, розвідка теж. Але мене це не обходить. Я готовий померти в Україні за свободу.

— Хто із союзників зараз найбільше підтримує Україну?

— Британія і США роблять багато для української перемоги. Європейці також. Але Вашингтон і Лондон мають не припиняти постачання до Києва. Завдяки цьому ми просуваємось. Системи "Хаймарс" змінюватимуть ситуацію на фронті. Ми потребуємо їх більше.

— Чи буде ще один наступ на Київ?

— Путін боїться наступати на Київ. Його армія стає все слабшою щодня. Звичайно, є небезпека. Але не думаю, що це станеться. Ми тут, щоб боротися за вашу країну, і готові померти.

— Що плануєте робити після війни?

— Україна — мій дім тепер, і завжди буде. Тому я за цей дім боротимуся. Я залишусь в Україні, бо закоханий у людей, у цю державу. Я полюбив українську кухню. Моя улюблена страва — вареники, навіть полюбив булочки й український салат. Але не сало. Я його недолюблюю.

Я не залишу Україну. Мені багато друзів кажуть, що потрібно знайти тут дружину, тому шукатиму. Також після війни тренуватиму українських солдатів. Щодня вони стають сильнішими, міцнішими й агресивними. І я впевнений, що українці переможуть у цій війні.